Pip: Tony Muzyki, бо не обов'язково популярна музика заслуговує на не обов'язково очевидні запитання. Сьогодні Konrad Kaczmarczyk запитує, що пісня робить із пам'яттю: консервує її чи впускає назад до кімнати, розігріту й гучну.
Mara: У цьому епізоді дві теми. Перша: як пісні зберігають людей, тих із повстанських фотографій і тих із давніх розмов у телефоні. Друга: що музика робить із часом, коли календар каже одне, а грув інше.
Pip: Почнімо з пісень, які пам'ятають за нас.
Пісні, які пам'ятають за нас
Mara: Цей сегмент ставить одне запитання: як пісня може зберегти людину, яку забрала історія, і що відбувається, коли мелодія звучить звичайно, а історія за нею є чим завгодно, тільки не звичайною.
Pip: Допис про Варшавське повстання відкриває це прямо, одним реченням, яке могло б прозвучати на кухні чи в телефоні.
Mara: Контекст такий: Błażej Król співає про солдата, який помирає з думкою про кохану, а допис описує це так: «Найбільше болить його звичайність. Це речення могло б прозвучати на нашій кухні, у трамваї, в телефоні. Кожен уміє пообіцяти прогулянку. Лише війна робить із цієї обіцянки щось, чого неможливо виконати».
Pip: Тобто механізм водночас простий і жорстокий: пісня впускає тебе крізь двері, які виглядають як твої власні, а по інший бік 1944 рік.
Mara: Саме це робить і Organek із Klaudia Szafrańska в «Idziemy w miasto» з альбому «Ocali nas miłość»: синтезаторний поп, приспів, до якого тіло починає рухатися раніше за голову, а потім виявляється, що від двох дівчат немає звісток. Легкість звучання й вага історії діють одночасно.
Pip: А «Fotograf Brok» із того самого альбому розвертає перспективу: замість жертв людина по інший бік фотоапарата.
Mara: Eugeniusz Lokajski, псевдонім Brok, фотографував усмішки й миті відпочинку поряд із боями. Загинув 25 вересня 1944 року. Його негативи врятувала сестра, Zofia Domańska. Допис зазначає: ця історія має ще одну героїню.
Pip: Smolik і Natalia Grosiak в «Alunia» опускаються ще нижче, до сукні на весілля. Alina Augustowska-Mrozowska і Jurek, розлучені Повстанням, знайшли одне одного у 2001 році, одружилися, коли обом було за вісімдесят, він помер через три роки.
Mara: Допис про Kombajn do zbierania kur po wioskach приносить інший тип пам'яті: ліцейний, особистий, із «Planety i liście» в центрі. Там перед космічною загрозою звучить обіцянка купити апельсини. Жест у межах досяжності рук, коли все інше вийшло з-під контролю.
Pip: Lao Che у «Stare Miasto», Mela Koteluk із Kwadrofonik в «Astronomia» Baczyński, Brodka з Hades у «Moja droga» для проєкту «WAWA»: кожен із цих записів шукає інший вхід до тієї самої неможливої близькості.
Mara: А The Shivers у «Puppy Dog» і The Clientele у «Reflections After Jane» показують, що пісня як носій пам'яті працює й без історичної рамки: досить старої розмови, відкритої вночі, чи гітари, що відбивається від шибки.
Pip: Час і сезон теж мають свої пісні, до того ж зовсім іншого крою.
Коли грув знає краще за календар
Mara: Цей сегмент стосується музики, яка не погоджується з тим, що каже дата, і того, як ритм уміє підвісити час у місці, де ми хочемо залишитися.
Pip: «September» Earth, Wind and Fire є найкращим доказом. Перше вересня, паперовий холод, школи відчиняють двері, і тоді вступає гітара Al McKay.
Mara: Допис точно описує механізм: «Можливо, саме тому September так добре працює з пам'яттю. Не консервує її, як фотографію. Відчиняє двері й впускає спогад назад до кімнати, розігрітий, гучний, усе ще здатний пересувати меблі».
Pip: Бас не згадує, духові не зітхають: усе аранжування поводиться так, ніби та ніч досі триває. Минуле в теперішньому часі.
Mara: Допис також пояснює, звідки взялося «21 вересня»: Allee Willis десятиліттями стверджувала, що дату вибрали лише тому, що вона найкраще співалася. Тільки після смерті Maurice White його дружина розповіла, що це був очікуваний день народження їхнього сина Kahbran, який з'явився на світ передчасно.
Pip: Приватне повідомлення, заховане так успішно, що співавторка дізналася про нього через роки. Мабуть, це найкращий аргумент на користь того, що грув буває надійнішим за схованку.
Mara: «Friday I'm in Love» The Cure працює інакше: не через приховану вагу, а через несподівану легкість. Допис починається о шостій ранку, з туги за дітьми, і доходить до пісні, яка не заперечує жодного дня тижня, лише не дозволяє їм забрати п'ятницю.
Pip: І ця продюсерська деталь: запис прискорили регулюванням швидкості плівки, тому він опинився на чверть тону вище за ре мажор, і раптом усе стало світлішим, майже неприродно радісним.
Mara: Допис говорить прямо: радість не є протилежністю меланхолії. Іноді виростає з того самого місця, лише на кілька хвилин повертає обличчя до сонця. Обидві пісні, «September» і «Friday», роблять точнісінько те саме, лише за різних температур.
Pip: Пісня як обіцянка прогулянки, якої не було. Пісня як бас, який не знає минулого часу. Після всього цього важко слухати музику так само.
Mara: Залишається запитання, яке ці тексти ставлять разом: чи пам'ять потребує мелодії, щоб не перетворитися на музей. До наступного разу.
Коментарі
0