Є гурти, чия музика звучить як розмова півголосом на кухні о другій ночі. Тут не потрібні стадіонні барабани чи синтезатори завбільшки з холодильник. Досить двох гітар, двох голосів і чогось такого, що неможливо запрограмувати: дружби. Так починається історія Kings of Convenience, дуету Erlend Øye та Eirik Glambek Bøe, двох хлопців із норвезького Бергена.
Берген, місто меланхолії
Берген - дивне місце, друге за величиною місто Норвегії з атмосферою краю світу: фіорди, гори, порт і дощ понад двісті днів на рік. У таких умовах люди зазвичай роблять щось одне: або сидять удома, або створюють гурт.
Звідси вийшло напрочуд багато важливих проєктів, зокрема Röyksopp, Kakkmaddafakka, Datarock, а згодом і Kygo. На початку 2000-х навіть заговорили про "Bergen Wave", сцену, що експортувала з Норвегії інтелігентний поп та інді. Kings of Convenience були її найтихішою присутністю.
Двоє хлопців з одного класу
Øye та Bøe познайомилися ще в школі в Бергені. Їхньою першою спільною піснею була не ніжна фолкова балада, а реп про вчителя. Гітари й серйозніші амбіції з’явилися пізніше. Спершу вони створили шкільний гурт Skog, що означає ліс, але він швидко розпався. Замість того щоб розійтися, вони спробували ще раз, тепер уже як дует.
Назва Kings of Convenience трохи іронічна, ніби вони самі визнають, що простота двох гітар і двох голосів пасує їм більше, ніж видовищне рок-шоу.
Тиша як маніфест
У 2001 році вони випустили Quiet Is the New Loud. Коли інді був гучним і електричним, вони вирішили грати тихіше: двоголосся, акустичні гітари, мінімалізм. Критики неминуче почули Simon & Garfunkel. Продюсером платівки став Ken Nelson, відомий роботою з Coldplay, але результат виявився зовсім іншим. Ці пісні більше нагадували розмови, ніж виступи.
Парадоксально, але саме тиша стала візитівкою дуету. На концертах публіка буває настільки зосередженою, що можна почути дихання людини поруч. Це майже протилежність звичному інді-концерту.
Інтроверт і мандрівник
Ці двоє музикантів майже протилежності. Eirik Glambek Bøe більш замкнений, вивчав психологію в Бергенському університеті й залишився тісно пов’язаним із містом. Ця психологічна чутливість помітна в його текстах, де замість гучних освідчень у коханні з’являються тонкі спостереження за стосунками.
Erlend Øye - космополіт, діджей, продюсер і мандрівник. Він жив у Берліні, Барселоні, Болоньї та на Сицилії, створив The Whitest Boy Alive і продюсував молодші гурти з Бергена, зокрема альбом Hest гурту Kakkmaddafakka. Місцева сцена працює як маленька родина. Eirik схожий на норвезьку осінь. Erlend схожий на аеропорт. Десь між ними з’являються пісні.
Тиша, що витримала роки
Після успіху Quiet Is the New Loud і Riot on an Empty Street дует надовго зник. Жодного драматичного конфлікту не було. Просто кожен пішов своїм шляхом. Виснажені інтенсивними турами, вони ще після дебюту думали про завершення проєкту.
Kings of Convenience насправді ніколи не розпадалися. Вони працювали у власному темпі. Коли у 2021 році вийшов Peace or Love, музика звучала точнісінько як раніше, ніби її записали в сусідній кімнаті, а не в студії. Можливо, саме тому вона й пережила стільки років. У світі, який кричить дедалі частіше, вони від самого початку мали сміливість говорити тихіше.
Коментарі
0