На початку дев'яностих здавалося, що історія шугейзу добігла кінця. Сцена, яка ще мить тому пульсувала новими ідеями, почала розпадатися. У Великій Британії здійнялася хвиля бритпопу - пряміша, гучніша, театральніша. Поруч із нею шугейз здавався надто затуманеним, надто заглибленим у себе, надто тихим.
За кілька років більшість гуртів зникла або змінила напрям. Ride взяли курс на традиційніший рок. Lush почали писати простіші, більш попові пісні. Slowdive записали Pygmalion - альбом, майже позбавлений гітарної стіни звуку, який для багатьох став водночас епілогом і прощанням із цілою епохою.
Наприкінці десятиліття здавалося, що шугейзу судилося стати лише короткою приміткою на полях історії альтернативної музики.
Та деякі відлуння не зникають.
Мова повертається
На початку XXI століття ця музика почала повертатися, часто там, де ніхто її не чекав. Нові гурти зверталися до розмитих гітар, реверберації й завислих мелодій не тому, що хотіли відтворити давню сцену, а тому, що мова шугейзу виявилася напрочуд живучою.
Іноді говорять про другу хвилю, іноді - про нюгейз. Назва трохи жартівлива, але влучна. Нові гурти не відтворювали естетику дев'яностих буквально. Радше розвивали її в різних напрямках. Шугейз почав проникати у дрим-поп, інді-рок, пост-рок і навіть у музику з виразнішим електронним звучанням.
Серед артистів, пов'язаних із цією новою хвилею, - Tamaryn. У її музиці характерний гітарний туман поєднується з холоднішою, більш синтетичною атмосферою. У її записах відлуння шугейзу не відтворює давню сцену, а стає її далеким, відфільтрованим спогадом.
Таких прикладів більше. Нове покоління музикантів відкрило в цій естетиці щось позачасове. Річ не лише в гітарному ефекті чи особливій техніці продюсування. Річ у способі переживати звук.
Радше середовище, ніж подія
Від самого початку шугейз був музикою радше простору, ніж події. Він не розповідав історій, як рок, і не створював видовища, як поп. Він створював середовище, у яке слухач міг на якийсь час зануритися.
Тому навіть після зникнення сцени мова цієї музики вижила.
Сьогодні сліди цієї мови можна знайти в меланхолійній інді-музиці, етеричному дрим-попі та гітарних краєвидах пост-року. Іноді вони з'являються лише як легка фонова реверберація, іноді повертаються у повній формі.
Шугейз уже не сцена у строгому розумінні цього слова. Немає одного міста, однієї миті чи одного покоління, яке могло б сказати: це наша музика.
І все ж його відлуння досі кружляє.
Можливо, тому що шугейз від початку був чимось більшим за жанр. Він був способом слухати. Готовністю прийняти, що музика не завжди мусить вести кудись прямо. Іноді досить, щоб звук завис у повітрі, розмив контури й дозволив людині на мить зникнути у ньому.
І, можливо, саме тому це відлуння не зникло.
Коментарі
0