Шугейз повернувся не тому, що хтось його воскресив.
Не було ні маніфесту, ні заяви про повернення.
Жодна сцена не оголосила, що все починається заново.
Ця музика просто знову почала з'являтися в людських навушниках. Спершу тихо. У плейлістах. У нічних алгоритмічних рекомендаціях. На YouTube-каналах, які вели люди, більше схожі на бібліотекарів звуку, ніж на інфлюенсерів.
У цьому сенсі повернення шугейзу - одне з найбільш європейських явищ у сучасній музиці. Воно не прийшло з тріумфальною заявою. Воно просочувалося поволі.
Мова туману
Якоїсь миті хтось помітив, що люди знову слухають гітари, які не ріжуть слух, і голоси, що не стоять на передньому плані, а пливуть десь між інструментами. Мелодії перестали бути лінією й стали простором.
Це повернення було тихим, майже сором'язливим. А втім, за кілька років з'явилося нове покоління артистів, яке свідомо чи несвідомо почало говорити мовою туману.
Одні прямо зверталися до традиції. Інші успадкували лише її чутливість.
Повернення Slowdive стало для багатьох символом. Гурт, який у дев'яностих здавався реліктом минулої епохи, раптом випустив альбом, що звучав не як ностальгія, а як цілком сучасна музика.
У той самий час гурти, які ніколи не належали до першої хвилі шугейзу, почали говорити тією самою мовою простору. Beach House створювали музику, що розтікалася, наче світло в затуманеній кімнаті.
DIIV нагадали, що гітарний туман може бути водночас меланхолійним і напруженим.
Alvvays показали, що делікатна мелодійність і легка реверберація здатні створити цілий емоційний краєвид.
Десь між ними з'являлися такі артисти, як Tamaryn і Night Tapes, для яких шугейз уже був не стилем із дев'яностих, а однією з мов сучасної музики.
Спосіб слухати світ
Ось що найважливіше. Шугейз - не жанр ностальгії. Це спосіб слухати світ.
Він повертається щоразу, коли реальність стає надто гучною, швидкою й однозначною. XXI століття вже не нагадує епоху холодної війни, але має власну форму перевантаження. Інформація надходить безперервно. Думки формуються миттєво. Реальність вимагає реакції, перш ніж ми встигаємо подумати.
У такому світі природно виникає потреба відсторонитися - не політично чи ідеологічно, а на рівні відчуттів. Потреба в музиці, яка не змушує негайно відповідати. Музики, яка дає простір.
Шугейз не намагається змінити світ. Він навіть не намагається його коментувати.
Він лише розмиває його обриси.
І, можливо, саме тому він повертається щоразу, коли світ стає надто гострим.
Коментарі
0